Міністерство освіти І науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки та інновацій розвиток інноваційної культури суспільства: проблеми та перспективи
Скачать 4.47 Mb.
|
ФІНАНСОВА ІНФРАСТРУКТУРА ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ ІНВЕСТИЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ В останні роки функціонування економіки України супроводжується значними коливаннями. Неоднорідність розвитку зумовлена як політичною нестабільністю так і світовою фінансовою кризою, яка розпочалася в 2008 році, та призвела до значного дисбалансу у фінансовій, промисловій, банківській та інших сферах економіки. В ході розповсюдження кризових явищ в економіці України виявилися значні недоліки розвитку фінансової інфраструктури та низький рівень розвитку інвестиційного середовища. Цей факт, насамперед, обмежує процес трансформації заощаджень в інвестиції і гальмує економічне зростання та вихід економіки України з кризи. Метою дослідження є визначення основних факторів, що впливають на розвиток фінансової інфраструктури, та окреслення зв’язків впливу фінансової інфраструктури на розвиток інвестиційного середовища в економіці країни. Основним завданням є розробка напрямків та пропозицій до вдосконалення функціонування фінансової інфраструктури країни, визначення кількісних та якісних показників її впливу на розвиток та впровадження інвестиційних програм. Дослідженню проблеми розвитку фінансової інфраструктури в умовах перехідної економіки присвячені роботи багатьох вітчизняних науковців: О. Василика, Н. Внукової, Б. Івасіва, В. Корнєєва, М. Крупки, Б. Луціва, І. Лютого, І. Малого, А. Мороза, А. П. Голікова, Я. Б. Олійника, А. В. Степаненко та інших. Голіков А. П., Олійник Я. Б., Степаненко А. В. розглядають інфраструктуру як сукупність галузей господарства, що обслуговують виробництво і населення. Особливістю інфраструктури є її «гнучкість», що дозволяє їй швидко реагувати на зміни умов виробництва та життя населення. До певного рівня вона сприяє розвиткові господарства, підвищенню його ефективності. Якщо цей рівень перевищує допустимий, то необхідно вдосконалювати інфраструктуру. Мороз А. М. визначає ринкову інфраструктуру як сукупність (в ідеальному випадку – комплекс) установ, організацій та інших суб’єктів сфери обігу, що забезпечують необхідні умови функціонування ринкової економіки у даній країні чи регіоні. Залежно від видів ринку, вона поділяється на інфраструктуру ринку капіталу , ринку засобів виробництва, ринку праці. Ринкова інфраструктура, за Комаринським Я. – це система установ і організацій (банків, бірж, страхових компаній, консультаційних та інформаційно-маркетингових фірм тощо), які забезпечують вільний рух товарів і послуг на ринку. Бланк І. А. використовує поняття інвестиційної інфраструктури, що включає найбільш важливі галузі економіки, установи і засоби, що безпосередньо забезпечують процес безперебійного здійснення інвестицій. Вказані трактування «інфраструктури» та «ринкової інфраструктури» не можуть бути використані без попередніх серйозних обумовлень. У вітчизняній економічній літературі поставлені питання найчастіше висвітлюються і полемізуються на сторінках наукових журналів "Фінанси України", "Економіка України", "Вісник НБУ", "Банківська справа", "Економіст", "Україна: аспекти праці", "Финансовые услуги", "Фондовий рынок Украины", "Цінні папери України", часописах "Галицькі контракти", "Ринок цінних паперів України", "Бизнес", "Українська інвестиційна газета" та деяких інших. Але, не дивлячись на це, окресленим питанням на сьогодні не приділено належної уваги в науковій літературі. Фінансова інфраструктура може розглядатися у двох вимірах: по-перше, враховуючи забезпечувальну роль фінансів відносно економіки, у їх розумінні як однієї з вихідних, основоположних і домінуючих складових економічної інфраструктури, по-друге — як сукупність різних елементів, що забезпечують функціонування фінансів як суспільного інституту, в організаційному й інструментальному наповненні. Організаційна фінансова інфраструктура являє собою сукупність відповідних структур, що забезпечують функціонування фінансів й управління ними, та включає три складові: управлінську, інститущину й обслуговуючу. Управлінська фінансова інфраструктура представлена сукупністю фінансових органів, на які покладено функції оперативного управління у сфері державних фінансів і регуляторної діяльності щодо інституцій фінансового й страхового ринків і ринку фінансових послуг, а також фінансовими службами галузевих міністерств, відомств, підприємств, організацій і установ, Інституційна фінансова інфраструктура — це сукупність фінансових інституцій, які функціонують на фінансовому й ринку фінансових послуг, виконуючи функції з мобілізації, переміщення й інвестування грошових ресурсів. Обслуговуюча фінансова інфраструктура включає суб'єкти, одні з яких виконують функції організаційних посередників на фінансовому ринку (біржі, брокерські й дилерські контори тощо), інші — допоміжні функції на ринку цінних паперів (реєстратори, депозитарії, клірингові центри та ін.). До неї належать також юридичні особи, які, не будучи фінансовими за змістом своєї діяльності, надають послуги різним суб'єктам у сфері фінансової діяльності (аудиторські й консалтингові фірми, інформаційні, рейтингові й аналітичні агенції, ріелтерські контори, бюро кредитних історій тощо). Суб'єкти організаційної фінансової інфраструктури виконують свої функції, використовуючи сукупність різноманітних фінансових інструментів (інструментальне наповнення фінансової інфраструктури). Результативність і ефективність їх діяльності багато в чому залежать від дієвості, надійності, передбачуваності й керованості використання цих інструментів. Фінансовий інструментарій постійно розвивається у частині як удосконалення діючих інструментів, так і запровадження нових їх видів. Фінансовий інжиніринг — розробка і впровадження нових фінансових інструментів — наразі є одним із головних напрямів розвитку фінансів, тому державні органи й фінансові інституції приділяють йому велику увагу. З огляду на проблематику фінансової кризи у контексті подій на світових фінансових ринках основний інтерес становить фінансова інфраструктура як з боку внутрішніх засад її функціонування, так і взаємодії з суб'єктами управлінської інфраструктури. На наш погляд, до інституційної інфраструктури належать суб'єкти підприємництва, що формують фінансовий сектор економіки: комерційні банки й небанківські кредитні установи, страхові компанії й недержавні пенсійні фонди, факторингові й лізингові компанії, інститути спільного інвестування й компанії з управління активами. В Україні управлінська фінансова інфраструктура представлена державними фінансовими органами (Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державне казначейство, Державна контрольно-ревізійна служба, Рахункова палата, Державний департамент з фінансового моніторингу), органами управління Пенсійним фондом і фондами соціального страхування та органами, що здійснюють регуляторну діяльність (Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг). Перша частина аналізу даного дослідження складається з вивчення поняття фінансової інфраструктури та проведення оцінки факторів, які впливають на її розвиток, використовується модель факторного аналізу. Проводиться вивчення інвестиційного середовища в Україні та визначається взаємозвязок між рівнем розвитку фінансової інфраструктури та розвитком інвестиційного середовища, застосовується аналіз статистичних данних, який дозволить виявити залежність між рівнем їх розвитку. На основі проведенних досліджень буде розроблено комплекс пропозицій щодо регулювання факторів, які найбільше впливають на розвиток інфраструктури. Наявність розвинутої фінансової інфраструктури є важливим фактором ефективного соціально-економічного розвитку держави. Фінанасова інфраструктура є сполучною ланкою, яка поєднує народно-господарський комплекс у єдине ціле й дозволяє діяти йому як живому організму, що адекватно реагує на зміну факторів зовнішнього й внутрішнього середовища. Незважаючи на найтяжче економічне становище України, процес формування інфраструктури початий. Сформовані або перебувають у стадії формування практично всі основні інститути фінансової інфраструктури. Однак існують певні, ще не переборені, об'єктивні труднощі, що залишилися в спадщину від командної економіки. Подальший розвиток економіки України прямо залежить від розвитку фінансової інфраструктури. Саме ступінь розвитку інфраструктури фінансових інститутів в комбінації з іншими немаловажними факторами розвитку, такими, як стабільне законодавство, стабільна політична й економічна ситуація, відіграє ключову роль в інвестиційній привабливості економіки України, як для іноземних, так і для вітчизняних інвесторів. Розвиток фінансової інфраструктури повинне бути одним із пріоритетних напрямків у розвитку України. Шконда Володимир Валентинович Донецький інститут Міжрегіональної академії управління персоналом ІННОВАЦІЙНА КУЛЬТУРА ЯК ДЕТЕРМІНАНТА ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ Однією з головних причин неефективного здійснення державної інноваційної політики в Україні є вкрай малі обсяги нововведень навіть у тих галузях, які зазвичай розглядаються як інноваційні, у тому числі й у сфері людського капіталу (освіта, наука, культура, екологія). Згідно результатів економічних досліджень, частка нових або вдосконалених технологій, продукції, устаткування, які містять нові знання або рішення, в розвинених країнах становить 90% приросту валового внутрішнього продукту (ВВП) [1]. У Західній Європі саме в інноваційних галузях створюється та реалізується понад 80% інновацій [2, с. 43]. Інтенсивність інноваційної діяльності впливає на рівень економічного розвитку: у глобальній економічній конкуренції виграють країни, які забезпечують сприятливі умови для інноваційної діяльності. За даними рахункової палати інноваційна складова в галузях економіки України протягом поточного року становить лише 6%. Основними чинниками, що спричиняють низький рівень інноваційної активності, є неефективність систем її стимулювання, відсутність умов для творчого розвитку (47,8%), незатребуваність творчої ініціативи (44,3%), відсутність умов для впровадження інновацій (32,7%) [3]. Причини такого становища мають переважно техніко-економічний характер і не стосуються здатності сприймати інновації особистістю чи спільнотою, тобто мова повинна йти про феномен інноваційної культури. Існує кілька точок зору щодо поняття інноваційної культури. Так, В.Балабанов під такою культурою розуміє особливу форму (різновид) загальнолюдської культури, що становить нову історичну реальність, яка виникла завдяки прагненню суспільства до духовного та матеріального самооновлення і є передумовою якісних змін життєдіяльності людей, найважливішим соціально-психологічним фактором суспільного розвитку [4, с. 388]. Інноваційна культура – це система цінностей, що відповідають інноваційному розвитку суспільства, держави, регіонів, галузей економіки, підприємств, установ, організацій і відображають індивідуально-психологічні якості, інші найважливіші соціальні цінності людини, які сприяють формуванню та розвитку інноваційно активної особистості [5]. Особливого значення феномен інноваційної культури набуває в умовах сучасної медійної освіти (medium - середовище) у зв’язку з переосмисленням основних принципів побудови освітньо-виховного процесу, організації на новому рівні вузівської науково-дослідної роботи, осмисленням історичного минулого українського народу, поверненням до джерел національної ментальності та культурно-історичних традицій. Виходячи з цього, розвиток інноваційної культури передбачає чітке розуміння специфік гуманітарної освіти, її цілей, змісту, засобів, форм і методів, розгляд медійної освіти, процесу гуманоцентричного та культуроцентричного навчання і виховання, що має на меті засвоєння людиною пріоритетних цінностей культури, які складають ядро світогляду та невід’ємну складову особистісних переконань громадянина [6]. Отже, вища медійна освіта переносить наголос з позитивного (наукового) знання на особистість і культуру для відновлення цілісної культури шляхом формування ціннісної свідомості особистості як носія, творця та субстрату культури [7]. Інноваційну культуру необхідно розглядати не тільки як результат, але і як спосіб діяльності та мислення людини. Така культура диктує кожній особистості принципи інноваційної моделі поведінки, а суспільству – систему цінностей, ідеалів, що сприяють інноваційному розвитку соціальних інститутів держави. Розвиток інноваційної культури в системі освіти України повинен передбачати повномасштабне включення психологічних механізмів інтеграції особистості в культурне недійне середовище, що потребує переосмислення самої суті освітньо-виховного процесу. Зміна освітньої парадигми вимагає від науково-педагогічного працівника пошуку нових ідей, подолання усталених стереотипів, професійного саморозвитку й самовизначення. Однією з умов формування інноваційної культури в системі освітньої діяльності є впровадження інтерактивних форм та методів навчання, усунення негативних факторів, що перешкоджають впровадження інновацій. Серед них: вплив освітніх традицій, психологічні бар’єри, що виникають при будь-яких змінах, брак мотивації до змін, тощо. Важливою в сучасній медійній освіті є проблема формування та розвитку інноваційної культури студентської молоді. Адже інноваційна культура саме цієї категорії людей через двадцять-тридцять років буде визначальною для формування та реалізації стратегії інноваційного розвитку економіки та соціальної сфери України. Поступовий розвиток суспільства за цей період приведе, очевидно, не лише до багаторазової зміни поколінь техніки, змісту, кількості та структури професій, але й до підвищення рівня вимог до інноваційної культури управлінського персоналу (питома вага професій керівників сягатиме понад 40%) [8]. Це означає, що для участі в процесі суспільного виробництва необхідно вміти не стільки виконувати певну роботу, скільки організовувати цей процес на основі високої інноваційної, духовної, корпоративної, професійної та інших видів культури сучасних фахівців. Рівень інноваційної культури студентів залежить від наступних характеристик: інтелекту, аналітичного складу розуму, інтересу до нового, свідомого, наполегливості у досягненні власних цілей, підвищеного інтересу до нового, невідомого, терпимості та уваги до думки інших, уміння передбачати й прогнозувати, критичності та об’єктивності у самооцінках, постійного інтересу до розширення професійного та культурного світогляду. Для підвищення рівня інноваційної культури викладачів і студентів в умовах сучасної медійної освіти необхідно враховувати сукупність наведених та інших факторів, які впливають на її формування та розвиток. У концептуальному вигляді рівень інноваційної культури особистості можна зобразити так: Ki = f (Оя, Сі, Пі, Тв, Тс, Мп, Гі, Уб) (1) де Ki – інноваційна культура; Оя – особистісні чинники викладачів і студентів; Пі – інноваційна поведінка учасників навчального процесу; Тв – творчий потенціал викладача; Тс – творчий потенціал студента; Мп – методологічні принципи інноваційних технологій; Гі – готовність викладача та студентів до сприйняття та вико- ристання інновацій; Уб – усунення психологічних бар’єрів в інноваційній діяльності. Для підвищення рівня інноваційної культури в умовах медійної освіти доцільно створення у вищому навчальному закладі належної інноваційної інфраструктури, що має бути навчально-методичним і консалтинговим центром з питань інноваційної діяльності, в рамках якого забезпечуються та здійснюються організаційна, навчально-методична, експертна, консультатив- на, координаційна, контролююча, прогнозуюча, інтеграційна та управлінська функції. Їх системна реалізація є підґрунтям для вдосконалення інноваційної діяльності, підвищення педагогічної майстерності, формування сталих умінь і навичок студентів, розвитку відповідного рівня інноваційної культури учасників навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі. Перспективи подальших наукових досліджень інноваційної культури в умовах сучасної медійної освіти полягають в інтегрованому вивченні та цілісному прагматичному втіленні в інноваційній діяльності психолого-педагогічних, психогігієнічних та духовно-світоглядних аспектів в умовах гуманізації освіти, що сприятиме вирішенню пріоритетних проблем, пов’язаних з розвитком вищої школи України. ЛІТЕРАТУРА
Мимрик Ліна Володимирівна Вінницький національний технічний університет, м. Вінниця |
Похожие:
 | Розвиток інноваційної культури суспільства: проблеми та перспективи / Матеріали IV науково-практичної конференції 26 червня 2009... |  | Соціально-економічні, соціально-педагогічні та соціально-психологічні проблеми морської освіти |
| Украины, занимает ведущие позиции на рынке финансовых услуг. На начало 2007 года располагал более 1400 структурными подразделениями... | | Україні» (від 04. 07. 2005 р. №1013/2005), Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи, Концепція Державної програми розвитку... |
| Федеральная служба по надзору в сфере образования и науки (Рособрнадзор) является федеральным органом исполнительной власти, осуществляющим... | | Мках подготовки к кандидатскому экзамену по дисциплине «История и философия науки» аспирант (соискатель) представляет реферат по... |
| Российской Федерации, Республики Крым, уставом Лесновского сельского поселения, а также совершенствования механизмов управления и... | | О внесении изменений в Постановление администрации от 14 мая 2015 года №57 «Об утверждении Административного регламента предоставления... |
| Составной частью экзамена по истории и философии науки является подготовка аспирантом реферата по истории соответствующей отрасли... | | Фкз «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образования в составе Российской Федерации новых субъектов – Республики... |