Міністерство освіти І науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки та інновацій розвиток інноваційної культури суспільства: проблеми та перспективи

Створення морського кластеру як інструмент інноваційного розвитку Південного регіону На цей час в Україні створено досить широке правове поле для державного регулювання розвитку науки та інновацій, яке певною мірою узгоджується з нормативно-правовими актами цивільного та загальноекономічного законодавств. Проте, чинне законодавство, яким регулюються правовідносини в інноваційній сфері, не має необхідної структурної повноти і системної завершеності. В Україні раніше, ніж в інших пострадянських країнах, ще у 1991 році, було прийнято Закон України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності». У тому ж році прийнято Закон України «Про інвестиційну діяльність». Однак Закон України «Про інноваційну діяльність» був прийнятий лише у 2002 році. Всі роки поспіль набрання чинності його статей щодо економічного стимулювання в інноваційній сфері блокувалося законами про Державний бюджет України з 2003 по 2005 роки, а при внесенні змін до останнього ці статті були зовсім вилучені із Закону. Окрім протиріч законодавчої бази запровадження інновацій, суттєвим стримуючим чинником є нерозвиненість інфраструктури інноваційної діяльності в Україні. Тільки з 2006 року державою ініційовано створення Державного агентства України з інвестицій та інновацій (Держінвестицій), основними завдання якого стали участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності, а також створення національної інноваційної системи для забезпечення проведення ефективної державної інноваційної політики, координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності. З метою запровадження політики активного інноваційного розвитку регіонів Держінвестицій у 2007 році започатковано процес формування загальноукраїнської мережі регіональних центрів інноваційного розвитку. Центри інноваційного розвитку сприятимуть забезпеченню інформаційно-аналітичної, методичної, організаційної та іншої підтримки інноваційного розвитку регіонів, окремих галузей економіки України, впровадженню інноваційних проектів, що, в свою чергу, повинно призвести до сталого економічного зростання регіонів та зміцнення позицій України в цілому на світовому ринку високотехнологічних товарів та послуг. Також у 2007 році Держінвестицій було утворено Державне підприємство «Національний центр впровадження галузевих інноваційних програм», що концентрує свою діяльність на розробці та впровадженні інноваційних програм та розвитку інноваційної інфраструктури. У тому ж році було таким чином переглянуто статут і функції Української державної інноваційної компанії (УДІК), щоб зосередити її діяльність виключно на здійсненні фінансової підтримки інноваційної діяльності суб'єктів господарювання різних форм власності, а також залученні вітчизняних та іноземних інвестицій для розвитку національної економіки. У зв’язку з цим УДІК отримала нову назву, що більше відповідає її безпосереднім функціям – Державна інноваційна фінансово-кредитна установа. Таким чином, спостерігається позитивна тенденція до розвитку інноваційної інфраструктури. Однак, попри очікування, пожвавлення інноваційної діяльності не відбулося, про що свідчить офіційна статистика. Наукоємність ВВП знизилась з 1,36 % у 1996 році (максимального свого значення) до 0,9 % у 2008 році (мінімального значення за період незалежності), при тому, що для ефективного розвитку науки цей показник повинен бути не нижчим за 3 %. З 18 % у 2000 році до 13 % у 2008 році зменшилась частка підприємств, що впроваджували інновації. Негативні тенденції спостерігаються і за регіональними показниками інноваційної активності. Так, значно погіршився показник освоєння вироб­ництва інноваційних видів продукції на промислових підприємствах Одеської області. Якщо у 2005 та 2006 роках він складав 214 та 300 найменувань відповідно, то у 2007 році лише 30. Не використовується значний транзитний потенціал Одещини: на цей час в регіоні немає жодного технопарку, жодного інноваційного проекту морської транспортної галузі не здійснюється. Вищевикладене дозволяє зробити висновок, що існуюча нині система інноваційного регіонального розвитку необхідного ефекту не дає, що потребує кардинальної її корекції. Досвід, набутий іншими країнами, показує, що вирішення цього складного і відповідального завдання лежить, передусім, у площині створення вертикалі регіонального розвитку, де регіональні інтереси відстоюватимуться в законодавчих та виконавчих органах державної влади різного рівня з метою надання регіонам реальних можливостей у плануванні розвитку своїх територій через чітко означені, достатні фінансові, правові та адміністративно-організаційні важелі. Для вирішення зазначеної проблеми пропонується використання кластерної моделі регіонального інноваційного розвитку, яка дозволить у найкоротший строк змінити структуру економіки, організувати в Україні масштабні виробництва інноваційної продукції, що буде споживатися не лише в країні, а й далеко за її межами. Кластерні ініціативи на цей час широко вивчаються представниками влади, науковцями, підприємцями, іноземними інвесторами. З початку 2009 року відбулося декілька офіційних подій, присвячених обговоренню перспектив створення інноваційних кластерів, зокрема 15 травня 2009 року в Києві – засідання круглого столу «Німеччина та Україна: можливості співпраці для розвитку транзитного потенціалу між Сходом та Заходом». Визначимо основні орієнтири створення регіональних інноваційних кластерів в Україні. У загальному розумінні, кластер – це система ефективної взаємодії чотирьох складових «влада – наука – фінанси – виробництво». З урахуванням норм законодавства України кластер може бути утворений як об’єднання учасників різних форм власності на основі договору про спільну діяльність, тобто без утворення юридичної особи. Інноваційний регіональний кластер – це стратегічне об’єднання, спрямоване на інноваційний розвиток регіону. Загальна структура інноваційного кластеру зображена на рисунку. Рисунок. Структура інноваційного кластеру. Метою такого об’єднання має стати інтенсифікація процесів розроблення, виробництва, впровадження інноваційної продукції, ефективного та раціонального використання наявного наукового потенціалу, матеріально-технічної бази, інших ресурсів для розвитку інноваційної діяльності, підвищення конкурентоспроможності, комерціалізації та реалізації результатів своєї діяльності на вітчизняному та закордонному ринках. В Україні пропонується створення дворівневої кластерної системи. На верхньому рівні національні інноваційні кластери забезпечать вироблення стратегії досягнення кожного з пріоритетів інноваційної діяльності. Реалізація цієї стратегії відбуватиметься на нижньому рівні в рамках виробничих кластерів, які будуть створювати інноваційні виробництва. Щодо Південного регіону доцільне створення на верхньому рівні інноваційного кластеру у транспортній сфері, який відповідатиме двом основним пріоритетним напрямам інноваційного розвитку економіки України, а саме: розвиток транспортної системи країни та створення сучасних транспортних засобів (згідно до Закону вiд 16.01.2003  № 433-IV «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні»). На нижньому рівні пропонується створення так званого «морського кластеру», осередком якого стане тріада портів-лідерів Одеса, Іллічівськ і порт «Южний». Морський кластер у розширенні транзитного потенціалу України через будівництво і реконструкцію транспортних систем передбачатиме: створення та забезпечення функціонування єдиного інформаційного простору учасників, що дасть доступ усіх заінтересованих суб’єктів до оперативної інформації та інноваційних можливостей у сфері транспорту; спільне розроблення, виконання та фінансування науково-технічних, інноваційних та інвестиційних проектів; створення та комерціалізація нових видів послуг, продукції; виробництво та реалізація конкурентоспроможних послуг та продукції на вітчизняному та закордонних ринках; методичне, правове та консалтингове забезпечення учасників, надання патентно-ліцензійної допомоги; організацію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів, необхідних для здійснення інноваційної діяльності. Виходячи із вищевикладеного, можна зробити висновок, що кластерні об’єднання на регіональному рівні дадуть змогу підвищити внутрішню та міжнародну конкурентоспроможність його членів за рахунок комерційного і некомерційного співробітництва, наукових досліджень та інновації, освіти, навчання і заходів політики підтримки. Метою подальших досліджень у цьому напрямку мають стати розробка плану заходів зі створення морського кластеру, визначення складу його майбутніх учасників та їх прав і обов’язків, розробка проекту договору про спільну діяльність, опрацювання робочої моделі кластеру тощо. Артищук Ірина Володимирівна, Львівська комерційна академія УПРАВЛІННЯ РИЗИКОЗАХИЩЕНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ Актуальність. В сучасних умовах світової економічної кризи проблема ризикозахищеності підприємств постала дуже гостро. Адже через економічну, політичну, фінансову нестабільність, недосконалість ринку товарів і послуг є висока ймовірність виникнення і розвитку кризи в процесі діяльності будь-якого підприємства. Саме тому зростає необхідність здійснення спеціалізованого антикризового управління. Іншими словами, треба знати, що таке ризик, як оцінити його рівень та уникнути збитків, яких він може завдати, яким чином керувати ризиком та як створити систему ризикозахищеності підприємства та управляти нею. Виходячи із зазначених аспектів даної проблеми, вказана тема має елементи новизни, а поєднання питання ризикозахищеності організації та антикризового управління робить її актуальною. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Основним питанням стосовно виявлення причин виникнення кризи на підприємстві та розробки запобіжних заходів щодо їх подолання було присвячено багато наукових праць вітчизняних та зарубіжних вчених, а саме: І.А. Ансоффа, С.Г. Беляєва, І.О. Бланка, Л.С. Бляхмана, О.П. Градова, В.М. Гриньової, А.Г. Грязнової, Г.П. Іванова, М.О. Кизима, Є.М. Короткова, В.І. Кошкіна, Є. Майєра, В.С. Пономаренка, Т.О. Резнікової, Г. Саймона, Д. Шіма, Г.О. Шредера та інших. Але, на нашу думку, недостатнього висвітлення набув розгляд даних питань в контексті управління ризикозахищеністю підприємства. Виклад основного матеріалу дослідження. Стан підприємства — це одномоментний зріз його діяль­ності (або діяльність, віднесена до певного періоду часу). Коли говорять про ризиковий стан підприємства, то мають на увазі ризикову його діяльність. Коли говорять про ризикозахищеність підприємства, то мають на увазі ефективність управлін­ня ризиком діяльності підприємства. Управління ризиками забезпечує стійкість підприємства, його здатність проти­стояти несприятливим ситуаціям. Управління ризиком - багатоступеневий процес, який має за мету зменшити або компенсувати втрати, шкоду на підприємствах у ризикових ситуаціях. Процес управління ризиком складається з таких етапів: — аналізу ризику; — вибору методів впливу на ризик; — прийняття рішень. Управління ризиком здійснюється з використанням наступних методів (рис.1.) Рис. 1. Схема методів управління ризиками 1. Уникнення ризику означає просто ухил від заходів, пов'язаних з ризиком. 2. Утримання ризику означає, що ризик лишається за суб'єктом ризику. 3. Передача ризику означає, що суб'єкт ризику (наприклад, інвестор) передає відповідальність за ризик кому-небудь іншому (наприклад, страховій компанії). 4. Зниження ризику — це зниження ступеня ризику, тобто зменшення ймовірності ризику і об'єкту втрат. Для зниження ступеня ризику використовують наступні методи (способи) (рис. 2.) Рис. 2. Методи зниження ступеня ризиків Пропонуємо систему ризикозахищеності підприємства, яка включає в себе наступні підсистеми: ризикозахищеність фінансової діяльності; ризикозахищеність інвестиційної діяльності; ризикозахищеність основної діяльності; ризикозахищеність надзвичайної діяльності; ризикозахищеність управлінської діяльності. Коли мова йде про ризикозахищеність фінансової діяльності підприємства, то в першу чергу мають на увазі управління ризиком його фінансової стійкості. Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси, вкладені у підприєм­ницьку діяльність, повинні окупитися за рахунок діяльності, а одержаний прибуток повинен забезпечити самофінансування і незалежність підприємства від зовнішніх запозичень. Фінансова стійкість — це стан активів підприємства, що гарантує йому постійну платоспроможність. Кількісний аналіз ризику втрати фінансової стійкості підприємства доцільно проводити, використовуючи метод зон, а саме - доцільності затрат. За цим методом загальний фі­нансовий стан підприємства поділяють на п'ять фінансових зон, розташованих за ступенем стійкості фінансового стану під­приємства. Особливе місце в управлінні ризиками займає ризикозахищеність його інвестиційної діяльності. Інвестиційна діяльність супроводжується особливими ризиками, ризик-менеджмент яких підвищує привабливість інвестицій. Ризикозахищеність основної діяльності стосується ризикозахищеності збутової діяльності підприємства, і залежить від вибору і проведення маркетингової стратегії підприємства, а саме вибору цільового сегменту ринку, організації маркетингових досліджень, ціно­утворення та організації мережі збуту і просування товару. Ризикозахищеність у надзвичайній діяльності підприємства може бути досягнута, використовуючи такий метод управління ризиком, як передачу ризику, наприклад, страховій компанії з виплатою страхових внесків або передачі частини ризику партнером по проекту з передачею при цьому долі прибутку від реалізації проекту. Навіть у випадку певного страхування ризику підприємство може бути обтяжене ризиком, а саме — управ­лінським ризиком (ризиком прийняття управлінських рішень), що має прояв у вигляді ризику втраченої вигоди — невдалого проведення процесу страхування, що в кінцевому результаті може привести до перевитрати коштів. Дуже важливою є також ризикозахищеність управлінської діяльності. Ризикозахищеність управлінської діяльності — це захи­щеність управлінської поведінки в умовах ризику. Управлінська поведінка в умовах ризику базується на таких принципах. 1. Не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал. Реалізація цього принципу передбачає, що менеджер підприємства повинен: — оцінювати (прогнозувати) максимально можливий обсяг збитків від ризикових подій, які можуть очікуватися на під­приємстві; — порівнювати обсяг збитків з обсягом власного капіталу підприємства та власними фінансовими ресурсами, що зна­ходяться в його розпорядженні. 2. Необхідно завжди пам'ятати про наслідки ризику. Практична реалізація цього принципу передбачає оцінку ризику, який притаманний діяльності підприємства, та оцінку впливу ризикової події на життєдіяльність підприємства. 3. Не можна ризикувати великим заради малого. Реалізація цього принципу передбачає порівняння доходу, що очікується, з рівнем ризику. 4. Позитивне рішення приймається тільки в разі відсутності сумнівів, якщо вони є — слід приймати негативне рішення. Описані вище принципи носять загальноевристичний характер, тобто є сукупністю логістичних прийомів та правил прийняття рішення, якими слід керуватися за будь-яких обставин. Висновки. Таким чином, у зв’язку з незадовільним фінансовим станом значної кількості підприємств актуальним стають проблеми: розробка й першочергова реалізація заходів, спрямованих на нейтралізацію найнебезпечніших проявів ризику у ланцюжках економічних явищ, що призводять до кризового стану, заходів, спрямованих на швидке поновлення платоспроможності й відновлення достатнього рівня фінансової стабільності господарюючого суб’єкта, що забезпечують його вихід із кризового стану. Колєснікова Ганна Валеріївна Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка.

Похожие:

	Міністерство освіти І науки автономної республіки крим центр розвитку... Розвиток інноваційної культури суспільства: проблеми та перспективи / Матеріали IV науково-практичної конференції 26 червня 2009...		Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Соціально-економічні, соціально-педагогічні та соціально-психологічні проблеми морської освіти
	Міністерство освіти та науки України Украины, занимает ведущие позиции на рынке финансовых услуг. На начало 2007 года располагал более 1400 структурными подразделениями...		Програма «Освіта Донеччини. 2007 2011роки» Донецьк програма «Освіта Донеччини. 2007 2011 роки» Україні» (від 04. 07. 2005 р. №1013/2005), Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи, Концепція Державної програми розвитку...
	В сфере образования и науки за 2016 год Федеральная служба по надзору в сфере образования и науки (Рособрнадзор) является федеральным органом исполнительной власти, осуществляющим...		Рефератам по дисциплине «История и философия науки» Мках подготовки к кандидатскому экзамену по дисциплине «История и философия науки» аспирант (соискатель) представляет реферат по...
	АДміністрація администрация къырым джумхуриети ліснівського сільського... Российской Федерации, Республики Крым, уставом Лесновского сельского поселения, а также совершенствования механизмов управления и...		АДміністрація администрация къырым джумхуриети ліснівського сільського... О внесении изменений в Постановление администрации от 14 мая 2015 года №57 «Об утверждении Административного регламента предоставления...
	По истории соответствующей отрасли науки утверждается на кафедре,... Составной частью экзамена по истории и философии науки является подготовка аспирантом реферата по истории соответствующей отрасли...		АДміністрація администрация къырым джумхуриети ліснівського сільського... Фкз «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образования в составе Российской Федерации новых субъектов – Республики...