Міністерство освіти І науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки та інновацій розвиток інноваційної культури суспільства: проблеми та перспективи
Скачать 4.47 Mb.
|
ДЕЯКІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ СУРОГАТНОГО МАТЕРИНСТВА На сучасному етапі розвитку суспільства завдяки швидкому прогресу медичної науки та використанню наукових досягнень в лікувальній практиці, значно розширилися можливості подолання безпліддя. До заходів медичного втручання, стимулюючих репродуктивні процеси, крім всім відомого штучного запліднення, відноситься і такий метод, при якому ембріон, зачатий в пробірці (in vitro), переноситься в організм так званої сурогатної матери для виношування і народження дитини з подальшою його передачею замовникам (генетичним батькам). Сьогодні до проблеми сурогатного материнства прикуто значну увагу як збоку науковців (здебільшого медиків, психологів), так і ЗМІ. Вчені-юристи, як правило, дискутують з приводу його юридичної природи або правових наслідків. ЗМІ зосереджує увагу на морально-етичних та фінансових аспектах питання, всесвітня мережа наповнена багатьма пропозиціями, щодо сурогатного материнства, в той час як звичайний українець, як правило, навіть не розуміє його сутності та не відрізняє від штучного запліднення. Правове забезпечення сурогатного материнства є одним із законодавчо неврегульованих й найскладніших інститутів у галузі сімейного права України. Інститут правового забезпечення сурогатного материнства не має нормативного підґрунтя в формі кодифікованого збірника, єдиного законодавчого або іншого нормативно-правового акта. Проте слід зазначити, що сурогатне материнство цілком законне на території України. Так, правове регулювання відносин сурогатного материнства здійснюється положеннями Сімейного кодексу України, Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 23 грудня 2008 р. № 771, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 березня 2009 р. № 263/16279 «Інструкція про порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій». Нормами чинного законодавства України не визначено поняття сурогатного материнства, воно існує лише в суспільних відносинах, пов’язаних із сучасними репродуктивними технологіями. З медичної точки зору сурогатне материнство передбачає перенесення ембріона в порожнину матки іншої жінки, отриманого заплідненням яйцеклітини біологічної матері – дружини, спермою біологічного батька – чоловіка, та виношування дитини, яка є біологічно «чужою» для жінки. В перекладі на медичну термінологію така процедура називається екстракорпоральне запліднення та може здійснюватися лише у спеціалізованих медичних закладах високо кваліфікованими спеціалістами. Отже, сурогатне материнство – це одна із методик допоміжних репродуктивних технологій (далі – ДРТ), за якою здійснюється народження дитини шляхом імплантації в організм жінки (без використання її біологічного матеріалу) зародка, зачатого подружжям або одним із подружжя за письмовою згодою іншого, на їх замовлення. Із правової точки зору під сурогатним материнством розуміють запліднення жінки шляхом імплантації ембріона з використанням генетичного матеріалу подружжя з метою виношування і народження дитини, яка в подальшому буде визнана такою, що походить від подружжя, як правило, на комерційній основі на підставі відповідного договору між подружжям та сурогатною матір'ю. Підставою для виникнення правовідносин щодо сурогатного материнства є договір між сурогатною матір’ю та біологічними батьками про виношування дитини, який має виступати основним засобом правового регулювання відносин учасників програми сурогатного материнства. Такий договір є головним документом, що визначає відносини біологічних батьків із сурогатною матір’ю, та має складатися відповідно до положень чинного законодавства України, враховуючи індивідуальні вимоги, побажання та можливості подружжя та сурогатної матері. При цьому істотне значення має те, що такий договір повинен укладатися саме до моменту зачаття дитини, оскільки, безумовно, договір про уступку вже зачатої або народженої дитини повинен визнаватися нікчемним як такий, що суперечить моральним засадам суспільства. Спеціальних вимог до договору про сурогатне материнство чинне законодавство України не встановлює. Оскільки цей договір породжує правові наслідки, які мають значення як для подружжя, так і для майбутньої дитини, він повинен укладатися на умовах і відповідати загальним вимогам, що встановлені для укладення цивільно-правових договорів у цілому. Так, сторонами цього договору виступають: з одного боку – подружжя, з іншого – жінка, яка бере на себе зобов'язання щодо сурогатного материнства. Пацієнти для лікування ДРТ методом сурогатного обстежуються відповідно до визначених показань для проведення лікування ДРТ. Подружжя, тобто особи, які перебувають у шлюбі і надали свій генетичний матеріал для здійснення імплантації ембріона в організм сурогатної матері, з метою народження власної дитини за допомогою здорової жінки. Суб'єктами правовідносин щодо імплантації ембріона дитини жінці із генетичного матеріалу подружжя можуть бути і особи, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах. Проте, як відзначається у літературі, на цих осіб після народження дитини сурогатною матір'ю законодавець має покласти обов'язок зареєструвати шлюб. Крім того, репродуктивна медицина можлива лише за медичним показанням, а не за соціальним. Тобто діти можуть бути виношені сурогатною матір’ю лише з об’єктивних причин неможливості народження дитини самою матір’ю, а не через те, що вона втратить фігуру, кар’єру, привабливість і т.д. Питання про застосування методів вирішується на прохання дієздатної жінки, після оформлення заяви-зобов'язання подружжям та відповідного обстеження. Сурогатною матір'ю може бути повнолітня дієздатна жінка за умов наявності власної здорової дитини, її добровільної письмово оформленої згоди, а також за відсутності медичних протипоказань. Предметом договору виступає обов'язок жінки виносити, народити і передати дитину подружжю, яке надає генетичний матеріал. Форма такого договору повинна бути тільки письмовою і підлягати обов'язковому нотаріальному посвідченню. Умовами такого договору можуть бути: строк, місце і ціна договору, умови щодо компенсації витрат на медичне обслуговування сурогатної матері; заклад, у якому буде здійснюватися запліднення та прийматимуться пологи; наслідки народження дитини з фізичними чи психічними недоліками; наслідки відмови сурогатної матері надати згоду на запис подружжя батьками дитини; умови та строки оплати послуг сурогатної матері; підстави для зміни та розірвання договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору, інші умови, які сторони будуть вважати за доцільне включити у договір. Крім того, має бути точно сформульовано наслідки невиконання або неналежного виконання сторонами умов договору. Ціна договору повинна включати у себе два види витрат, які несе тільки подружжя. В середньому, майбутні батьки повинні будуть викласти за такого роду послуги близько 20 тисяч доларів. Сюди входить: підбір кандидатури сурмами, її медичне обстеження, кошти, необхідні для забезпечення нормальних побутових умов та харчування сурогатної матері, укладення договору між сурогатною матір'ю і біологічними батьками, виплата винагороди за виношування і народження дитини (10-15 тисяч доларів), юридична консультація, медичний нагляд під час вагітності, пологи в клініці, іноді медичне страхування. Інформація про дитину, народжену сурогатною матір'ю, в день виписки з пологового будинку/відділення по телефону надається до дитячої поліклініки (за місцем проживання дитини). Реєстрація дитини, народженої за допомогою ДРТ методом сурогатного материнства, здійснюється в установленому чинним законодавством України порядку за наявності довідки про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька) з плодом. З огляду на викладене можна зробити висновки, що національне законодавство України не містить спеціального закону щодо захисту репродуктивних прав людини, а загальні законодавчі нормативні акти не можуть вирішити всіх питань щодо сурогатного материнства. Відсутність належного правового регулювання відносин сурогатної матері та подружжя, а також неврегульованість суттєвих умов договору може привести до порушень прав як біологічних батьків, так і сурогатної матері. Міністерством охорони здоров'я України з метою врегулювання застосування положень частини 7 статті 281 Цивільного кодексу та частини 2 статті 123 Сімейного кодексу України та для унормування застосування лікувальних технологій допоміжних репродуктивних технологій методом сурогатного материнства розроблено проект постанови "Про затвердження Порядку застосування лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій методом сурогатного материнства". Однак, запропоновані норми не здатні вирішити проблеми, що виникають на практиці при реалізації програми сурогатного материнства. Так, через законодавчі прогалини в правовому регулюванні сурогатного материнства на практиці можуть виникнути небажані життєві ситуації, пов’язані з відмовою віддавати чи забирати дитину, шантажем переривання вагітності, вимогами додаткових грошей, погрозами розголошення інформації про народження дитини, про те, хто її виношував, або ж відмовою біологічних батьків виплатити сурогатній матері обіцяну грошову компенсацію, незабезпечення сурогатної матері належними умовами під час вагітності та пологів, наслідків смерті дитини, сурогатної матері чи генетичних батьків. Тому постає питання у необхідності прийняття такого закону, у якому б ці питання вирішувалися у відповідності з існуючими міжнародними стандартами. Єрьомін Володимир Юрійович магістр державного управління, в.о. начальника Управління державної служби Головного управління державної служби України в АРК КОНКУРСНИЙ ВІДБІР ЯК МЕХАНІЗМ ПРИЙНЯТТЯ НА ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ Успішна розбудова демократичної, соціальної, правової державності неможлива без створення реальних умов для цього процесу, подолання негативних явищ у державно-службових відносинах відповідно до принципів верховенства права, пріоритетності основних прав і свобод людини і громадянина. Ефективність державної служби в значній мірі залежить від існуючих в апараті держави способів заміщення державних посад. Світовий досвід організації державної служби показує, що найбільш ефективним способом заміщення посад на державній службі є конкурс. Саме цьому організаційно-правовому способу заміщення посад на державній службі і повинна, на нашу думку, на сучасному етапі розвитку правової, демократичної держави приділятися найбільша увага вчених та учасників процесу побудови сучасного, професійно здатного, демократичного державного апарату. Важливість конкурсного порядку прийому на державну службу очевидна, адже це той фактор, який має гарантувати об’єктивність оцінки ділових, професійних, моральних якостей претендента, і як наслідок – ефективність його майбутньої роботи. Конкурсний порядок заміщення посад на державній службі дозволяє знизити рівень корупції серед державних службовців, звести до мінімуму протекціонізм при вирішенні кадрових питань. Нарешті, саме конкурс забезпечує комплектування кадрів державного апарату демократичним шляхом на підставі рівних можливостей для всіх громадян. Конкурс – важливий правовий спосіб раціонального підбору кадрів до органів державної служби, що дозволяє не тільки покращити комплектування її органів, але й забезпечує в подальшому потрібний рівень її функціонування. Саме конкурс повинен забезпечити рівний доступ громадян до державної служби, як це передбачено в статті 38 Конституції України. Це конституційне право підтверджується міжнародно-правовими актами, які визнаються Україною. Так, згідно зі статтею 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права кожен громадянин повинен мати право і можливість допускатися у своїй країні на загальних умовах рівності до публічної служби без будь-якої дискримінації та без необґрунтованих обмежень. Системи конкурсу (в різних його модифікаціях) застосовуються в більшості європейських країн, а також у США та інших країнах. Так, наприклад, у Франції співіснують два шляхи доступу до державної служби: деякі конкурси дозволяють вступити прямо в корпус державних службовців і отримати певний ранг; інші конкурси дозволяють вступити в адміністративну школу. В Іспанії близько 97% вакантних посад заміщується за конкурсом і тільки 3% – за вільним призначенням. При призначенні на посади державних службовців Російської Федерації за конкурсом оцінюється відповідність освіти, етапи проходження державної служби, інша трудова діяльність, знання Конституції РФ, федеральних законів стосовно виконання відповідних посадових обов’язків а також результати інших методів оцінки професійних і особистісних якостей кандидатів, включаючи індивідуальну співбесіду, анкетування, проведення групових дискусій, написання реферату або тестування з питань, що стосуються виконання посадових обов'язків за вакантною посадою, на заміщення якої претендує кандидат. Що ж стосується конкурсу при прийнятті на посади в державні органи в Україні, то є принципово новий інститут державної служби. В Україні інститут конкурсного заміщення посад державних службовців вперше запроваджено Законом України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року у якому зазначається, що “прийняття на державну службу на посади третьої – сьомої категорій, здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України”. Основна мета конкурсу полягає в тому, щоб створити умови для реалізації прав громадян на рівний доступ до державної служби, а також відібрати на державну службу таких громадян, що спроможні виконувати функції за посадою, володіють для цього необхідними професійними знаннями, моральними якостями, інтелектуальними здібностями. Однак, порівняно із зарубіжними країнами в Україні перелік посад державних службовців, які можуть прийматися на державну службу поза конкурсом, на сьогодні доволі широкий. До того ж простежується певна тенденція до його розширення. Так, наприклад, в Автономній Республіці Крим у 2008 році 78,2% осіб, які були прийняті на державну службу, прийняті на конкурсній основі. Слід визнати, що певне розширення переліку посад державної служби, які заміщуються поза конкурсом, пов’язане з деякими прогалинами і суперечностями в чинному законодавстві про державну службу. Правовою основою проведення конкурсного провадження є Закон «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р., Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 169 та Загальний порядок проведення іспиту кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців, затверджений наказом Головдержслужби України та Національної академії державного управління при Президентові України від 10 травня 2002 р. № 30/84. Підставою виникнення конкурсних правовідносин є такі юридичні факти як, наявність вакантної посади, винесення рішення про проведення конкурсу та умови проведення конкурсу. Отже, необхідною умовою оголошення конкурсу на державній службі є наявність вакантної посади, якою у державному органі вважається незаміщена посада, яка передбачена в структурі апарату державного органу. Рішення про проведення конкурсу та його умови приймається керівником органу за наявності вакантної посади державного службовця. Для проведення відбору кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців наказом (розпорядженням) керівника відповідного державного органу, який здійснює призначення на посаду державного службовця, утворюється конкурсна комісія у складі голови, секретаря і членів комісії. Очолює конкурсну комісію заступник керівника державного органу. До складу конкурсної комісії входять представники кадрової та юридичної служб, а також окремих структурних підрозділів апарату державного органу. Конкурсна комісія є колегіальним дорадчим органом, основною функцією якого є проведення конкурсного відбору кандидатів на вакантну посаду та надання керівникові виважених, обґрунтованих пропозицій щодо використання претендентів на державну службу. Конкурс на заміщення вакантної посади державного службовця повинен забезпечувати конституційне право рівного доступу до державної служби громадян України. Тому, публікація оголошення про проведення конкурсу є необхідною умовою для реалізації принципу гласності конкурсного прийому. Дані про вакансії посад державних службовців та умови конкурсу підлягають публікації та поширенню через засоби масової інформації не пізніше ніж за місяць до початку конкурсу та доводяться до відома працівників органу, в якому оголошується конкурс. Звичайно такі публікації з’являються в будь-якій офіційній газеті, незалежно від її тематики, тиражу, форми розповсюдження. Тому, вважаємо актуальною необхідність визначення та уточнення на законодавчому рівні конкретних друкованих видань, з певною тематичною спрямованістю та рівнем територіального значення, в яких державні органи повинні публікувати оголошення про конкурс. Процедура проведення конкурсу припускає змагання за встановленими правилами та наявність двох чи більше кандидатів на заміщення посади. Однак, вважаємо доцільним закріпити у Порядку проведення конкурсу положення, які підкреслюють що, якщо на участь у конкурсі була подана одна заява, то особа, що її подала, не повинна звільнятися від складання іспитів та проходження співбесіди. Наступною стадією конкурсного провадження є проведення конкурсного іспиту та співбесіди. Іспит проводиться конкурсною комісією державного органу, в якому оголошено конкурс, з метою об'єктивної оцінки знань і здібностей кандидатів на посаду державних службовців. Проведення іспиту для кандидатів на заміщення вакантних посад передбачає перевірку та оцінку їх знань Конституції України, Законів України “Про державну службу” та “Про боротьбу з корупцією”, а також законодавства з урахуванням специфіки функціональних повноважень відповідного державного органу та структурного підрозділу. Питання мають бути актуальними, грунтуватися на нормах чинного законодавства України. Об'єктивність проведення іспиту забезпечується рівними умовами для всіх кандидатів (тривалість іспиту, зміст та кількість питань, підрахунок результатів тощо) та відкритістю інформації про них, єдиними критеріями оцінки. Також, важливим гарантом об'єктивності конкурсного іспиту є те, що переліки питань можуть публікуватися у відповідних друкованих засобах масової інформації та обов'язково надаватися для ознайомлення всім учасникам конкурсу при поданні документів для участі в конкурсі. Співбесіда проводиться з тими кандидатами, які успішно здали конкурсний іспит, з метою встановлення їх відповідності тим критеріям, які висуваються державним органом до кандидатів, і виявлення тієї особи, яку конкурсна комісія може рекомендувати для заміщення вакантної посади. При проведенні співбесіди проводиться оцінка здатності кандидатів виконувати посадові обов'язків, потенціалу професійного росту, вміння співпрацювати з колегами, підлеглими, керівниками тощо. Конкурсна комісія на підставі розгляду поданих документів, результатів іспиту та співбесіди з кандидатами, які успішно склали іспит, на своєму засіданні здійснює відбір осіб для зайняття вакантних посад державних службовців. Рішення про призначення на посаду державного службовця та зарахування до кадрового резерву приймає керівник державного органу на підставі пропозиції конкурсної комісії протягом місяця з дня прийняття рішення конкурсною комісією. Однак, вирішальне значення для успішного введення конкурсного порядку заміщення посад на державній службі має подолання суб’єктивних факторів. Справа в тому, що в психології керівників державних органів міцно закріпилось переконання, що саме вони, а ні хтось інший повинні вирішувати весь комплекс кадрових питань. Модно і навіть природно стало формувати свої команди однодумців, тільки при наявності яких керівник нібито може з успіхом упоратися з покладеними на нього завданнями, причому межі цієї команди повинні поширюватись ледь чи не на все ввірене міністерство. Все це приводить до того, що з призначенням на посаду в державний орган нового керівника починається “перетрус” апарату, розстановка на всі, скільки-небудь значущі та привабливі посади представників тієї самої “своєї” команди, тих самих однодумців. В системі державної служби конкурсні засади прийому персоналу можуть сприяти вирішенню певних завдань: підвищенню престижу державних посад з метою залучення найбільш кваліфікованих спеціалістів, підвищенню об’єктивності оцінки кандидатів, демократизації кадрових процесів, втіленню нових технологій кадрової роботи. В умовах подальшої демократизації суспільства та державного апарату необхідним є удосконалення порядку проведення конкурсів на заміщення вакантних посад державних службовців, оцінювання при доборі претендентів на посаду, визначення загальних та спеціальних (з урахуванням специфіки роботи майбутнього державного службовця) вимог до таких процедур та підвищення ролі кадрового резерву, ефективності роботи з особами, зарахованими до такого резерву. Прийняття на державну службу на конкурсній основі сприяє формуванню дієздатного кадрового потенціалу, залучення на державну службу висококваліфікованих спеціалістів. Саме тому, необхідно посилити роль конкурсу як стандартного підходу до прийняття на державну службу та просування на державній службі та включити цей принцип до нової політики щодо прийняття на державну службу та просування. Рощіна Нінель Вікторівна Одеський національний морський університет, м. Одеса |
Похожие:
 | Розвиток інноваційної культури суспільства: проблеми та перспективи / Матеріали IV науково-практичної конференції 26 червня 2009... |  | Соціально-економічні, соціально-педагогічні та соціально-психологічні проблеми морської освіти |
| Украины, занимает ведущие позиции на рынке финансовых услуг. На начало 2007 года располагал более 1400 структурными подразделениями... | | Україні» (від 04. 07. 2005 р. №1013/2005), Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи, Концепція Державної програми розвитку... |
| Федеральная служба по надзору в сфере образования и науки (Рособрнадзор) является федеральным органом исполнительной власти, осуществляющим... | | Мках подготовки к кандидатскому экзамену по дисциплине «История и философия науки» аспирант (соискатель) представляет реферат по... |
| Российской Федерации, Республики Крым, уставом Лесновского сельского поселения, а также совершенствования механизмов управления и... | | О внесении изменений в Постановление администрации от 14 мая 2015 года №57 «Об утверждении Административного регламента предоставления... |
| Составной частью экзамена по истории и философии науки является подготовка аспирантом реферата по истории соответствующей отрасли... | | Фкз «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образования в составе Российской Федерации новых субъектов – Республики... |