Міністерство освіти І науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки та інновацій розвиток інноваційної культури суспільства: проблеми та перспективи
Скачать 4.47 Mb.
|
Храпкіна Валентина Валентинівнак.е.н., доцентМакіївський економіко-гуманітарний інститутВПЛИВ ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ НА ФІНАНСОВУ БЕЗПЕКУХ  арактер інвестиційного клімату визначається стабільністю чинного законодавства, ефективністю існуючої інвестиційної політики держави, окремих секторів і галузей економіки, регіонів і господарюючих суб'єктів, наявністю дієвої системи управління інвестиціями, розвитком страхування інвестиційних ризиків, характером інвестиційної співпраці, наявністю спеціалізованих банківських установ, фондів і трастів, інвестиційних компаній і дилерів, ступенем рішення питання про приватну власність на земельні ділянки, стабільністю і конвертованістю національної валюти, а також ступенем привабливості інвестиційних проектів. Причому спрямованість впливу цих численних чинників на інвестиційний клімат далеко нерівнозначна. На жаль негативних чинників на сьогодні більше, ніж позитивних. Продовжується погіршення фінансового стану підприємств, посилюється накопиченням на їх складах величезної кількості залишків готової продукції. Негативно на фінансову діяльність впливає і потенційна невирішеність проблеми реструктуризації зовнішніх боргів. Залишається не вирішеною проблема між зобов'язаннями інвесторів капіталовкладень і фактичною їх реалізацією. Негативно впливає на інвестиційний клімат і надмірне захоплення зростанням статутних фондів венчурними компаніями без розробки відповідної стратегії інвестиційної діяльності. Більше того, далеко не завжди можна зіставити розміри статутного фонду і рівень ліквідності. Стримує інвестиційний процес і відсутність або обмеженість необхідної інформації, а також низький рівень захисту права власності інвестора. Не на користь справі і відсутність досвіду у багатьох підприємств щодо складання обґрунтованих бізнес-планів і проведення емісії цінних паперів. Неготовність України до жорсткої конкурентної боротьби за інвестиції на світових ринках капіталу багато в чому пояснюється не тільки економічною нестабільністю, криміногенною ситуацією, але і відсутністю в країні стандартних інститутів і механізмів щодо прийому цих інвестицій. Недосконалість чинного законодавства, регулюючого довірче управління майном, невизначеність державних органів, покликаних здійснювати контроль за цією діяльністю, привели до грубих порушень, шахрайства і зловживань керівництва ряду довірчих суспільств, підриву довіри до них як до суб'єктів фондового ринку. Серед погроз безпеки слід зазначити: - Недостатня мотивація до інвестиційної діяльності в різних групах економічних агентів; - Зменшення частки прибутку в джерелах фінансування інвестицій; - Обмеженість доступних фінансових ресурсів; - Підтримка високої прибутковості фінансових операцій; - Відсутність ефективних механізмів трансформації заощаджень населення в інвестиції; - Збереження високих інвестиційних ризиків; - Невміння вітчизняних бізнесменів реально оцінити ринок, розробити грамотну схему маркетингу, гарантувати повернення витрат; - Відсутність перспективної інвестиційної стратегії; - Ризикованість довгострокових вкладень в реальний сектор. Для підвищення рівня інвестиційної складової фінансової безпеки необхідно: - Створити банк даних іноземних інвестицій і іноземних проектів по підприємствах країни; - Розширювати пошук інвестиційних ресурсів; - Здійснювати рекламні кампанії в провідних світових засобах масової інформації, видавати спеціалізовані інформаційні бюлетені; - Створювати у вітчизняній економіці інфраструктуру прийняття і підтримки інвестицій (організацій, що займаються фінансовим проектуванням і експертизою проектів підприємств; крупних банків, здатних надавати першокласні гарантії; страхових компаній, які проводять страхування комерційних і некомерційних ризиків при реалізації виробничих програм; інформаційно-консалтингових фірм; інвестиційних фондів тощо); - Надавати методичну допомогу господарюючим суб’єктам при створенні необхідної інфраструктури сприяння інвестиціям, підготовці бізнес-планів, які відповідають вимогам іноземних інвесторів; - Упровадити дієву систему страхування іноземних інвестицій. Слід зазначити, що фінансова безпека будь якого господарюючого суб’єкта залежить від того, яким критеріям відбору при виборі проектів він надає перевагу. Доречним є урахування фінансування і підтримка прибутку і терміну окупності проектів, врахування часу досягнення ефекту в результаті їх реалізації; забезпечення зайнятості населення та конкурентоспроможності продукції або послуг. Суттєво впливає на фінансову безпеку зменшення інвестиційного попиту в умовах економічної і фінансової кризи та світові глобалізаційні процеси. Таким чином, досить несприятливий в цілому інвестиційний клімат в україні впливає на безпеку. В свою чергу на інвестиційний клімат впливають як внутрішні, так і зовнішні чинники. Біліченко Віктор Вікторович Романюк Світлана Олександрівна Вінницький національний технічний університет, м. Вінниця ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ Інноваційний тип економічного розвитку дедалі більше стає тим фундаментом, який визначає економічну міць країни та її перспективи на світовому ринку. Останніми роками в Україні все частіше постає питання переходу економіки на шлях інноваційних перетворень. Особливо актуальним є питання створення реально діючого механізму перетворення реальних знань у технологічні нововведення, за рахунок чого прогнозується можливість значного підвищення конкурентоспроможності національної економіки та її довгострокового зростання. Перехід економіки на інноваційну модель передбачає реалізацію амбіційних планів країни – економічний та технологічний прориви. Ключовим змістом роботи є висвітлення необхідності і доцільності переходу на інноваційну модель розвитку у забезпеченні цивілізаційного зростання, економічної стабільності, конкурентоспроможності виробництва в країні і на світових ринках, підвищення життєвого рівня і добробуту населення. Для інноваційного розвитку досить важливим є вирішення наступних задач:
Основи сучасної теорії інноваційної діяльності розроблені К. Фріменом [1], Б. Лундвалом [2] та іншими, які у 80 — 90 роках XX ст. створили концепцію національних інноваційних моделей. Проблематику розвитку інноваційних моделей (систем) все частіше порушують у своїх наукових публікаціях вітчизняні економісти, політики [3] та науковці СНД [4]. Питання, пов’язані з інноваційним розвитком і переходом до інноваційної моделі розвитку економіки, досить широко розглядаються у працях українськими вчених – Геєць В.М. [5], Амоша О.І. [6] і інших [7]. Аналізуючи дослідження вищезазначених науковців можна зробити висновок, що на сьогоднішній день в Україні не створено дієвого механізму забезпечення необхідних інноваційних змін. Поки що такі управлінські зусилля не дають потрібних кінцевих результатів. Міністерства, обтяжені необхідністю підтримки "на плаву" традиційних виробництв, не мають достатніх коштів та й економічної мотивації для революційних інноваційних трансформацій певної галузі. Принципово нові базові технології, які потребують значних інвестицій не мають на державному рівні ефективних механізмів їх програмування та подальшого управлінського супроводження при реалізації. 80-90 % пропонованих інноваційних ідей в Україні відхиляються. Тоді як, наприклад, у Польщі частка прийнятих до виробництва інноваційних ідей у їхній загальній структурі становить 30%, Швеції – 45%, США – 52%, Японії – 63% [3]. Помилкові кредитна та податкова політика разом з провальною політикою щодо заробітної плати створюють підприємницьке середовище, в якому недержавні та приватні комерційні структури сьогодні не мають економічної мотивації займатися інноваційною діяльністю [7]. Отже, виділимо чинники, що стримують розвиток інноваційних процесів в Україні: - відсутність науково-методологічної бази формування інноваційної системи; - відсутність системності у здійснюваних державою заходах щодо реалізації інноваційного потенціалу національної економіки; - державне управління інноваційною діяльністю здійснюється без чітко сформульованої стратегії науково-технологічного та інноваційного розвитку, інтегралу її реалізації, послідовної та виваженої зовнішньої та внутрішньої економічної політики; - відсутність дієвої системи пріоритетів розвитку науково-технологічної сфери: 1) пріоритети інноваційного розвитку проголошені cуто формально, механізми їх реалізації не відпрацьовані; 2) неготовність апарату державного управління до предметної діяльності, спрямованої на інноваційний розвиток економіки; 3) державне управління інноваційною діяльністю забезпечується за галузевим принципом; 4) нескоординованість дій суб’єктів інноваційної діяльності; 5) недостатність фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень та впровадження інноваційних розробок. В той же час Україна має реальні передумови для створення та утвердження інноваційної моделі розвитку економіки. Насамперед - це високий науково-технічний, кадровий та інтелектуальний потенціали, розвинута навчально-наукова система, високий освітній рівень населення, наявність кваліфікованої робочої сили, яка згідна працювати за не дуже високу платню. Аналіз інноваційного розвитку дав змогу побачити не лише проблемні сторони, а й від слідкувати позитивні тенденції, що зводяться до: - створення сприятливих ринкових умов для впровадження інновацій у виробничу діяльність та побут населення; - поступового зростання бюджетного фінансування потреб науково-технічного розвитку; - формування потенційних передумов зростання попиту на інноваційну продукцію у вітчизняній економіці; - зростання споживчого попиту суб'єктів національної економіки на інноваційні продукти, технології, знання; - зростання завдяки постійному збільшенню доходів населення споживчого попиту, що супроводжується приростом попиту на складну наукомістку продукцію; - посилення конкурентного тиску на внутрішньому і зовнішньому ринках, що поступово підштовхує підприємства до розуміння важливості інноваційної переорієнтації виробництва; - активізації участі українських виробників у конкуренції на зовнішніх ринках, які висувають додаткові жорсткі вимоги до їхньої інноваційної адекватності; - збільшенню частки іноземних замовлень українським науковцям на виконання досліджень, в тому числі з боку США та країн Євросоюзу, що є свідченням збереження ще не до кінця втраченого потенціалу фундаментальної науки; - підсилення ролі регіональних органів управління в забезпеченні науково-технічної діяльності; З огляду на існування поряд з проблемами, які можна розглядами по-різному, - і як позитив і як негатив, позитивних тенденцій розвитку інноваційних процесів, спробуємо віднайти шляхи для розв'язання та вирішення даних проблем. Шляхами розв’язання та вирішення проблем, а саме переходу до інноваційної моделі розвитку, може стати: - вдосконалення нормативно-правової бази для забезпечення розвитку інноваційної системи України; - необхідність системного і послідовного впровадження функціональних принципів державного управління інноваційною діяльністю; - органічне включення всіх окремих елементів інноваційного розвитку в єдину активно і цілеспрямовано функціонуючу національну інноваційну систему, що можливо лише за умови дії потужних системоутворюючих факторів. Внаслідок переходу до інноваційної моделі розвитку має відбутися зміна чинників цивілізаційного зростання та переорієнтація на ті з них, які базуються на розширенні внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту, зміцненні конкурентоспроможності національної економіки. Всі інші моделі розвитку можуть призвести лише до стагнації і закріплення за країною статусу постачальника сировини на світові ринки та ринку дешевої робочої сили. Впровадження інноваційних технологій у традиційні галузі української економіки має суттєво підвищити оптимізацію використання національних ресурсів. Зрештою слід очікувати формування економічної системи, яка самостійно генерує стимули до прискореного розвитку сфери високих наукоємних технологій – основи становлення й розвитку інформаційного суспільства. Список використаних джерел 1. Freeman C. The National System of Innovation in Historical Perspective. — Cambridge Journal of Hconomics, 1995. Vol. I9. №1. 2. Vundvall B.-A. (cd.). National Systems of Innovation: Towards a Theory of Innovation and Interactive Learning. London, Pinter Publishers, 1992. 3. Зянько В. В. Інноваційне підприємництво в Україні: проблеми становлення і розвитку. Монографія // Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2005. — 263 с. 4. Фонотов А. Теоретико-методологические подходы к разработке инновационной политики // Росс. экон. журн. — 1992. —№9.—С. 97. 5. Геєць В. М. Чи має місце стабільне економічне зростання в Україні? В кн.: Маєр Д., Раух Д., Філіпченко А. Основні проблеми економічного розвитку. К. "Либідь", 2003, с. 634-640. 6. Амоша О.І. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення // Економіст.-2005.-№ 6-с.28. 7. Утвердження інноваційної моделі розвитку економіки України. М-ли наук. – практ. конф. К., вид-во КПІ, 2003, 434 с. Губар Ольга Володимирівна, аспірант Міжрегіональна Академія управління персоналом, м.Київ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ В УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ДЕРЖАВНОЇ САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ В сучасних умовах вихід з економічної кризи можливий лише за умови здійснення інноваційної діяльності. Інноваційні процеcи відбуваються в організаціях різних форм власності. Як зазначає Василенко В.О., в умовах загального прискорення науково-технічного прогресу та глобалізації інноваційність стає ключовим фактором успіху, якщо не єдиним засобом виживання [1, с.244]. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002р. № 40-ІV визначає інновації як заново створені або вдосконалені конкурентоздатні технології, продукцію або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, які суттєво покращують структуру та якість виробництва або соціальної сфери [2]. Державна санітарно-епідеміологічна служба України є складною економічною системою, яка функціонує в умовах нестабільного зовнішнього середовища, тому для забезпечення її ефективної діяльності необхідно постійно впроваджувати управлінські інновації. Ефективність управління персоналом Державної санітарно-епідеміологічної служби в умовах кризи багато в чому залежить від якості прийнятих інноваційних рішень, від вміння знаходити рішення, які можуть забезпечити досягнення мети діяльності служби. Такі рішення варто приймати враховуючи ступінь новизни, потенціал нововведень та ресурсні можливості служби. Методи управління персоналом та нова організаційна структура мають стати об’єктами інновацій в антикризовому управлінні Державною санітарно-епідеміологічною службою. Враховуючи нестабільність епідеміологічного благополуччя, яке може бути легко порушене через чиюсь помилку [3], необхідно впроваджувати інновації в управління персоналом, удосконалювати організаційну структуру управління, систему підбору та відбору персоналу в тому числі осіб, які працюють з біологічними патогенними агентами з обов’язковим врахуванням укорінення в Україні, запровадженням психологічного тестування та ін.. Система управління персоналом повинна бути зрозумілою, включати елементи заохочення, отримання ідей від співробітників, полегшення проходження ідей по службовій ієрархії. Основними факторами, що впливають на впровадження інновацій є науково-технічний і кадровий потенціал. Персонал є основним ресурсом, який втягується в процес впровадження інновацій. Успіх впровадження нових методів управління та нової організаційної структури залежить від рівня освіти, кваліфікації, наявності відповідної підготовки та науково-технічної компетенції персоналу. Виживання служби в умовах економічної кризи та покращення її діяльності можливе лише за умов впровадження інновацій в управління персоналом, інвестицій в підготовку медичного персоналу, створення належних умов роботи, розробки ефективної системи мотивації та надання соціальних гарантій персоналу. Проведений аналіз інноваційної діяльності в Державній санітарно-епідеміологічній службі України свідчить про відсутність інновацій в галузі управління персоналом, брак сучасних концепцій стимулювання творчої активності співробітників. Проблеми в управлінні персоналом пов’язані з характерним для більшості керівників авторитарним стилем управління, відсутністю продуманої моделі управління інноваційними ідеями. Отже, виникає потреба розробки нової парадигми управління Державною-санітарно-епідеміологічною службою, яка базуватиметься на іноваціях, а також на більш ефективних методах підбору, відбору персоналу та мотивації. Список використаної літератури : 1.Василенко В.О. Антикризове управління підприємством. -Київ: Центр навчальної літератури,2005.-504с. 2. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002р. № 40-ІУ http://zacon1.rada.gov.ua 3. http://www.internovosti.ru/text/ Аблятіпова Наталя Айдерівна кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ |
Похожие:
 | Розвиток інноваційної культури суспільства: проблеми та перспективи / Матеріали IV науково-практичної конференції 26 червня 2009... |  | Соціально-економічні, соціально-педагогічні та соціально-психологічні проблеми морської освіти |
| Украины, занимает ведущие позиции на рынке финансовых услуг. На начало 2007 года располагал более 1400 структурными подразделениями... | | Україні» (від 04. 07. 2005 р. №1013/2005), Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи, Концепція Державної програми розвитку... |
| Федеральная служба по надзору в сфере образования и науки (Рособрнадзор) является федеральным органом исполнительной власти, осуществляющим... | | Мках подготовки к кандидатскому экзамену по дисциплине «История и философия науки» аспирант (соискатель) представляет реферат по... |
| Российской Федерации, Республики Крым, уставом Лесновского сельского поселения, а также совершенствования механизмов управления и... | | О внесении изменений в Постановление администрации от 14 мая 2015 года №57 «Об утверждении Административного регламента предоставления... |
| Составной частью экзамена по истории и философии науки является подготовка аспирантом реферата по истории соответствующей отрасли... | | Фкз «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образования в составе Российской Федерации новых субъектов – Республики... |